Молитва про маму вірш

Молитва за маму. Роман Завадович

Є в мене найкраща на світі матуся,
За неї до Тебе, Пречиста, молюся.
Молюся устами, молюся серденьком
До Тебе, небесна Ісусова Ненько.

Благаю у Тебе дрібними словами
Опіки та ласки для любої мами.
Пошли їй не скарби, а щастя і долю,
Щоб дні їй минали без смутку, без болю.
Рятуй від недуги матусеньку милу,
Даруй їй здоров’я, рукам подай силу,
Щоб вивела діток у світ та й у люди,
Щоб ними раділа-пишалась усюди.
За це я складаю в молитві долоні
До Тебе, Царице, на соняшнім троні.

Молитва про маму вірш

Вірші та пісні про Матір
Антологія

Павло ГІРНИК
МАТЕРІ

Як зірка далека,
упала сніжинка на руку.
Сльоза на долоні. Сльоза і мовчання.
Бо знову у двері постукала
звично розлука,
І знов ти сама на пероні
чекання.

Я в серці несу твої болі
і вічні тривоги,
Тепло твоїх рук і хвилини прощання.
І знаю напевно: коли б не вернувся з дороги,
Стоятимеш ти на пероні чекання.

Катерина КВІТЧАСТА
БЕЗСОННЯ

Не спиться матусі, не спиться,
хоч знає, що марно чека,
що стукне в вікно не синиця,
а синова рідна рука.
Не стукне уже — ой не стукне,
бо сина живого нема.
А та, що назавжди, розлука
безсонням її обійма.

В шибки голубіють світанки.
А ненька заснула на мить
і ходить по Афганістану,
де синова згасла блакить.

Недовгий цей сон, ой недовгий,
але в нім відчула сліди.
Але в нім відчула дороги,
де рідний синочок ходив.

І знову матусі не спиться.
Хоч знає, що марно чека,
що стукне в вікно не синиця,
а синова рідна рука.

Не стукне уже, ой не стукне,
бо сина живого нема,
а та, що назавжди, розлука
безсонням її обійма.

Сіла осінь на порозі
Батьківської хати,
Стала золотом червоним
Килим гаптувати.
Вийшла мати на подвір’я
Сина виглядати
І на килимі зуміла
Долю прочитати.
Полились дощі колючі,
Випрали той килим.
Став він, як волосся неньки,
Білим, білим, білим.

Валентина КУЗЬМЕНКО
КОЛИСКОВА ДЛЯ МАТЕРІ

Як тихо-затишно в нашій хаті,
Матусю,
Я навіть слово промовить вголос
Боюся.
За північ. Сплять усі. Я з дороги —
Не спиться.
При світлі місяця споглядаю
Світлицю.
Ось фотокартки: ви, тато, доньки, сини,
Онуки.
А рушниками їх сповивають
Чиї ж це руки?
Спочиньте, мамо, бо завтра клопоти
Знову, знову.
Не ви, а нині я вам співатиму
Колискову.

Мати білить хату на свято,
Бо приїдуть сини і онуки.
Стіни льоном цвітуть синювато,
Пахнуть квітами мамині руки.

Заховавши у закуток втому,
З рушниками розвішала спокій,
Розмальовує півнями комин
І дзвенить її голос високий.

Мене кличе з доріг він дитинно
У затишшя до рідної хати,
Де чекає в турботах гостинно
Неутомна і лагідна мати.

Ще з порога уздрівши: >.

І вже в хаті матусине свято
Вгамувало всі болі й розлуки.
Та горить моє серце, як ватра,
За натруджені мамині руки.

Валерій ГЕРАСИМЧУК
І ТІЛЬКИ МАТИ ПРОМОВЧИТЬ
Пісня

Нехай мені судилося блукати
у пошуках щасливої зорі —
не завагаюсь, як покличе мати
додому повернутися з доріг.

Зберуся вмить і за світи поїду,
та рідній неньці серце привезу!
Візьму усе, лише покину біди,
щоб радісною бачити сльозу.

Ще того ж дня бродитиму полями,
провідаю уже стару вербу.
І як усіх, то і мене так само
питатимуть: де ти так довго був?

А ввечері зійде зоря над гаєм,
мов скаже: де ж носив тебе лихий?
І тільки мати промовчить,
бо знає,
які важкі були мої шляхи.

Юрій ВИННИЧУК
ЛИСТ ДО МАТЕРІ

Добридень
падає сніг — нічого нового

почуваюся добре
скоро тебе провідаю

Добридень
цвіте бузок — нічого нового
светра дістав
приїду обов’язково

Добридень
пахнуть суниці — нічого нового
звичайно приїду

Добридень
опадає листя — нічого нового
багато справ

Добридень
падає сніг

Теплота родинного інтиму.
Ще на шибах досвіток не скрес.
Встала мати. Мотузочком диму
Хату прив’язала до небес.

Весело і з ляском серед печі
Полум’я гуляє по гіллю.
Ковдрою закутуючи плечі,
Мати не пита, чому не сплю.

Вже однак зникає гіркотина,
Не катує серце печія.
Знову я — малесенька дитина,
Мати знає більше, аніж я.

Матері розказувать не треба,
Як душа світліє перед днем

В хаті, що прив’язана до неба
Світанковим маминим вогнем.

Прийду. Заплетуся в стрічку,
Яку позичу у сестри —
Й така маленька, невеличка.
Така маленька — років три.
А мама схожа так на мене
Оцю, теперішню дочку,
А я на неї, давню маму
З дитинкою у сповитку.
Я сяду так — навпроти мами,
Навпроти зморщечок її
І визбираю їх губами —
Вони мої, мої, мої.

До мами,
Як літо пропахне садками,
До мами,
Як спогад мені заболить.
Як далеч гойднеться навколо вітрами,
І відблиском сонця засяє блакить.
До мами.
Дорога терниста навколо
Петляє і в’юниться, наче батіг.
І щось озивається трепетним болем,
І кличе в дорослість з ранкових доріг.
До мами.
Вже бабине літо за тином
Спішить до чужої, напевно, межі.
А я залишаюсь для неї дитиною
І радість дитинства несу у душі.
До мами.
Дорога пропахла садками.

Пилип ЮРИК
МАМИНІ РУШНИКИ

Небокраєм бігло сонце,
Утікаючи за дах.
Вишивала край віконця
Свою долю в рушниках
Моя мама. Вишивала
Пелюстки малих квіток,
Зелен-рутою вбирала
Голос лагідних пташок.
Все зливалося у чистий
Чарівний пейзаж один.
Та в квітковеє намисто
Додавала і полин.
Додавала, бо гіркою
ЇЇ доленька була,
Що могутньою рікою
Світлу юність понесла.
Гіркла пісня солов’їна,
Мліла голка у руках.
І червоная калина
Сумувала в рушниках.
6.12.1991

Мати слухає тишу, терпку та ожинну,
Думний вечір зокола стає,
Витирає блискучу у зморшках сльозину,
Сиві гадки мережить — снує.

Як сміявся той вечір
в колисанках співочих.
Місяць кидав на хату кирею ясну.
Розпромінені зорі. Вмиті росами ночі.
І земля у полоні таємного сну.

Це було. Не наснилось. В далекім учора.
А душа — наче в небі розхмаренім птах.
Така тиша врочиста. Така тиша соборна.
З неба скрапують зорі, мов прожиті літа.

Мати слухає тишу. Пахне м’ятою вечір.
По-старечому сумно скрипить журавель.
Розлетілась по світу гамірлива малеча,
Тільки й тими листами сива мати живе.

І несила збагнути,
як же трапилось все це,
Невже канув у Лету одлеліяний світ?
Сколихнулася тиша. І поранила серце.
І скорботно завмерла край похилих воріт.

Квіти чудові
На рушникові,
Як подарунок мені, збереглись.
Квіти від мами,
ЇЇ руками
Вишиті з ніжністю серця колись.
Маки, жоржини,
Кетяг калини,
Білі ромашки, в’юнки чарівні;
Поруч півоній
Квіти червоні.
Барвами сяє рушник на стіні.

Як подивлюся,
Їм усміхнуся —
Мамин рушник промовляє без слів.
Зразу ж згадаю
Рідного краю
Килим квітковий з садів і полів.

Знову і знову
Квіти чудові
З щемом приємним у серці цвітуть.
І до загину,
Як Україну,
Мамині квіти мені не забуть.

Микола ДОВНИЧ
РОЗМОВА З МАМОЮ
Муз. О.Гавриша

— Розкажіть мені, мамо, про вишні.
Їх було так багато в саду?
— Були, сину, морози невтішні,
А вони кого хочеш зведуть.

— Розкажіть мені, мамо, про зорі,
Чи такими були і колись?
— А той, сину, хто виріс у горі —
Не часто на зорі дививсь.

— Розкажіть мені, мамо, про долю,
Чи людині підвладна вона?
— Наша доля, мій сину, як море —
Той пливе лиш, хто має човна.

— Розкажіть мені, мамо, про роки —
Чи спливають помітно вони?
— Роки, сину, помітні. допоки.
Матерів пам’ятають сини.

Андрій БУРЕНКО
ЄДИНІЙ СВОЇЙ

Може в час жорстокої розпуки
Я іду в осінній вітровій
І кладу трудом змарнілі руки
На долоні матері своїй.

Голову, посріблену роками,
Прихилю, відчувши серця стук.
А до кого ж ще несуть віками
Діти біль тяжких душевних мук?

А кому ж повідаєш про мрію:
З ким розділиш сумніви свої?
Хто тебе найкраще зрозуміє
На незрозумілій цій землі?

Мамо, цвітом вишневим вкрилися скроні мої,
В небі високім тужливо ятчать журавлі.

Сивим ключем перемірюють неба блакить.
Мамо, за Вами серце у мене болить!
Мамо, роки, як ріки розмили марища днів.
Сад Ваш весною від смутку увесь посивів.
Вітер пелюстками всіяв до Вас мені шлях.
Мамо, докір читаю у Ваших очах.
Кленом самотнім спинюся у Вас біля ніг,
Що ж то за син, коли неньку свою не вберіг?!
Скрипка у серці сонату тужливо грає.
Все ще не вірю, що Вас вже у мене немає.

Мамо!
Вчора знов мені наснилась,
Й серце на хвилинку опинилось
Там, далеко, в батьківській оселі,
Де побіля вікон в’ється м’ята,
І ласкава вишня хилить віти,
Де цвіте барвінок не прим’ятий, —
І шепочуть щось ласкаво квіти.
Там десь, по траві в росі сріблястій
Я босоніж бігала малою.
Мамо!
Є одне у мене щастя —
Завжди бути поруч із тобою.

Тиждень у мами. Цілий тиждень у мами.
Як радіють мені вишиванки!
Пригоща сад своїми плодами,
Пригортають співучі світанки.

Он матуся несе в пелені
Обмальовані сонечком дині.
І всміхається тепло мені
Наш Дружок, що дріма на ряднині.

І повітря лоскоче, п’янить,
Пахнуть літом ціловані сливи.

Плач гітари і сміх десь бринить.
Зорепад, як ніколи, красивий.

Миє донька долоньки малі,
Витира, мов бабуся, поволі,
— Мамо, мамо! І сонце з землі?
— Мамо, мамо. І в мене мозолі.

От і виросли ми і змахнули крильми в далечінь.
І хоч сили малі,
Дрібен-потом дорога полита,
Дотик маминих рук
Ще тепліє на кожнім плечі,
Піднімає у вись
Материнська священна молитва.
Скільки скель на шляху,
Скільки подувів злісних вітрів,
Та падіння гучне
Найпекучіше завше
болить нам.
Та чому лиш тоді
із нас кожен душею прозрів,
Як зімкнула вуста
Материнська священна молитва?

Почався ранок. Чуєш? Хвиля пише.
В ній зіркою блакитний сон горить.
Та вже по сходинках іде тоненька тиша
І гасить кольорові ліхтарі.
Ще фіолетово прозорить матіола,
ще руки на плечах туман ховає.
Та сходить день.
І небо, ніби поле,
І неосяжно у душі зринає
цей день новий, в якому щедро й світло,
любов і втома, зерня і печаль.
На лавочці у парку мати сива,
немов дітей, ці чисті дні стріча.
Їй любо тут пригадувать своє,
тримати у долонях змоклі квіти,
тривожить знов її сосновий вітер,
І серце важко синім дзвоном б’є.
А мимо неї йде десятий клас,
як з сорок першого подаленілий вальс,
і дівчинка, пройшовши кроків з п’ять,
на жінку озирнулася усміхнено.
Два сонця в мами ув очах стоять:
далеке — чорне, і велике — світле.

Ще не зима, та вже й не літо.
А біль хлюпочеться в душі.
Повиростали твої діти —
Згубився слід у спориші.
І душу теж не відігріти,
Вона — обірвана струна.
Ще не зима, та вже й не літо
Тремтить, мов спогад, сивина.

Григорій КАЛІШ
ДО ОТЧОГО ДОМУ

Знову до отчого дому
лине синівська душа.
Ось та стежина знайома,
а від воріт поспіша

Мама! О, рідна, мов промінь
світлий і ніжний ковзнув,
й серця бентежного пломінь
збурив жадану весну.

Мати! З шорсткої долоні
пахко війнуло теплом.
Час сивиною на скронях
черкає штрих за штрихом.

Мати! Якісь там хвилини —
й стіл, як на свято, цвіте:

Вчора в листі, що від тебе,
вірші читала твої.
То напиши хоч що-небудь
і про батьківські краї>>.

Мамо, хороша, єдина!
Певною будь, я прошу.
Думи свої, що перлини,
виберу на самотині,
палко тобі напишу.

Олег ГОРДІЙЧУК
МАТЕРИНСЬКЕ ВІКНО

(За назвою збірки поезій Миколи Удовиченка)

Над вікном материнським журилися зорі,
У вікні материнськім журилась свіча —
Син блукав-потопав у житейському морі,
Син із тугою матері навік обвінчавсь.

А в заплакану ніч повернувся додому
Під притишену річ — на останню цю стріч.
І вікно материнське у поклоні німому
Запалило десятки згорьованих свіч.

Ох, матусю моя! Що ж за лихо спіткало
Твого сина коханого серед друзів і кав?!
Вік чекала мене й лиш тепер дочекалась —
Син твій світом блукав і — таки заблукав. >>

Материнське вікно берегло світ дитинства,
І, забуте давно, вік зоріло воно,
Мов жертовна і вірна зоря материнства, —
Понад світом пустим те спустіле вікно.
25.07.1993

Василь БОРОВИЙ
ВИ БАЧИЛИ МОЮ МАМУ?

Ви бачили мою маму? Он в одежині подертій
Сіла на камінь, чекає, хто б їй картоплю доніс.
Сіла перепочити — перед ворітнями смерті,
Перебира пережите очима, повними сліз.

Коли вибирали долю — усі святі були проти
Лихої для неї долі, а біс, певне, вигукнув >.
Крутиться світ шалений: війни, перевороти,
Тільки печаль незмінна, як удовина сльоза.

Пасла в людей корови. Паморозь — ноги ж босі.
А підросла — у пана зрізала соняшники.
Та до престолу Бога й сирітські доходять сльози:
Солдат з революцій вернувся —
у дівчини просить руки.

Час на життя й на жито — в полі на власне жито.
Та не даремно тричі тужно гукав їй сич.
Цвіт не зів’яв з весілля, як хлібороба вбито,
Мужа її убито. Ким? — не розкаже ніч.

Наче нитви в прядильні — хто обірвав надії?
Йваночку, мій Іване, не довго ж топтав ти ряст.
Рогатий позаздрив на долю?
Проспали ту ніч святії?
>, —
сказав це Екклезіаст.
Ви бачили мою маму? Зморшки геть поорали
Її обличчя ласкаве, і ніч стоїть на сліду.
Сам Бог, напевне, позаздрив:
прийшли і сина забрали,
Бо треба ж комусь кайлувати
на Півночі нашій руду.

Ви бачили мою маму? Он в одежині подертій
Сіла, дивиться довго — у потойбічну пітьму.
А біля неї Ангел, зажурено Ангел смерті
Стоїть, а сльоза йому котиться — і сам не знає, чому.

мамо
перейдіть мені дорогу з повними відрами
я рушаю на пошуки долі
доля
з відрами повними сліз
перейшла дорогу моєму народові

Молитвы о маме в стихах с картинками

Мама ‒ это главная святыня в каждой семье.
Эмоционально насыщенная молитва о матери, идущая
от самого сердца, несёт в себе огромную сакральную силу.

#1
Молитва о маме

Господь, прошу Тебя, благослови
Ту женщину, что жизнь мне подарила,
Отдавшую большую часть души,
Что столь любви своей в меня вложила.

Прошу Тебя, Господь, благослови
Свет-женщину, что Мамою зовётся.
Дай, Боже, ей Добра, Тепла, Любви,
Пусть вложенное ей вдвойне вернётся.

Я благодарна ей, Господь, за всё:
За ночь без сна и слёзы на подушке,
За детство беззаботное своё,
За вкусный борщ, красивые игрушки.

Я помню всё из детства, каждый миг,
И с благодарностью то время вспоминаю.
Её, Всевышний, Ты благослови,
Здоровья маме дай, я умоляю.

Я повзрослела ‒ сыновья свои,
Но без её тепла я замерзаю,
И если шторм иль буря на пути,
Как в детстве, снова к маме прибегаю.

Закрыв от бед меня своим крылом,
Всегда поддержит делом или словом.
Благослови её, Господь, за то,
Что в жизни ‒ мне опора и основа.

Молитва о маме ‒ это трепетное обращение к Всевышнему.

#2
Молитва за маму

Помоги, Господь, моей маме,
Сохрани её и спаси.
Утоли все её печали,
Все тревоги прочь унеси.
Отведи от неё недуги,
Все болезни её исцели.
Поцелую мамины руки
И Тебе поклонюсь до земли.

Будь к ней милостив, Боже Святый,
Укрепи её силы и дух.
Бог-Спаситель, за нас распятый,
Не отринь, приклони Свой слух
Ты к молитве моей тревожной,
Ради Мати Пречистой Твоей.
Всё, Господь, для Тебя возможно.
Ты же слышишь молитвы детей.

Не оставь, Господь, мою маму,
Исцели её, благослови,
Мою милую, добрую самую.
Благодать ей Свою яви.

Молитва о маме ‒ благая песнь души.

#3
Молитва о маме

Встану в чистом поле, словно в храме,
Сердце, как лампаду, засвечу
И, не о себе моля, о маме,
Матери Небесной прошепчу:

«Сделай так, чтоб мама не болела,
Чтобы не кружилась голова,
Чтобы душу ей, как вражьи стрелы,
Грубые не ранили слова!

Пусть над ней не кружат злые тучи
Горестей, обманов и войны.
По ночам бессонница не мучит,
Дни же будут радостны, как сны!

И хоть жизнь, подобно киноплёнкам,
Не прокрутишь, вспять пустив года,
Я готова вечно быть ребёнком,
Чтоб она осталась молода!

Нет на свете ничего дороже
Глаз родных счастливого огня!
Так храни её о, Матерь Божья,
Как её любовь хранит меня!»

Молись, дитя, за маму, пока она жива!

#4
Молитва о маме

Господи, спаси и сохрани
Женщину, что жизнь мне подарила,
И в далёких странствиях моих
Путь-дорогу вслед благословила.
Я молю: согрей её теплом
В миг, когда на сердце одиноко,
Радостью пусть будет полон дом,
Счастье не уходит от порога.

Господи, спаси и сохрани
Женщину, что жизнь мне подарила,
И поступки грешные мои
За меня давно все отмолила.
Я прошу: даруй ей долгий век,
Сбереги от горя и печали,
В окнах пусть сияет яркий свет
Зимними холодными ночами.

Господи, спаси и сохрани,
Женщину, что жизнь мне подарила,
В доброту и искренность людей
Верить и быть смелой научила.
Дай ей, Бог, здоровья и любви,
Блага, что на нашей есть планете,
Сердце от разлук убереги,
Чтобы рядом были внуки, дети.

Господи, спаси и сохрани.
Нету в мире женщины дороже.
На коленях пред Тобой стою,
За неё молю Тебя, о Боже!

Молитвы о здоровье и благополучии мамы должны не сходить с ваших уст.

#5
Благослови, Господь, старушку-мать!

Благослови мою старушку-мать!
Храни Ты её разум, дух и тело!
Я знаю: в её жизни Бога знать ‒
Было тем лучшим, что она имела.

Она всегда молилась горячо,
Могло ли это в Небесах забыться?
Ей было в жизни плакать от чего
И было за кого Тебе молиться.

Господь, всё меньше силы у неё,
Ей времени всё меньше остаётся,
А право на бессмертных житие
Ей вымолить никак не удаётся.

Ещё не все сегодня спасены,
Которых, ради Господа, родила.
Ей страшно, что ловушка сатаны
Их до сих пор ещё не отпустила.

Благослови, Господь, старушку-мать!
Ты знаешь: дни земные скоротечны.
Всех тех, которых Ты хотел ей дать,
Позволь ей видеть в Твоей славе вечно!

Поздравления с Днём матери в стихах и прозе с открытками

Стихи о маме и для мамы с картинками

Если страничка оказалась Вам интересной и полезной или у Вас есть чем поделиться,
оставьте, пожалуйста, свой комментарий. Будем Вам очень благодарны. ☸ ڿڰۣ–

Новини

Оголошення

Довідка

Волинські оголошення

Новини Рівного

Новини Волині

Робота

Надзвичайні події

Від читачів

Новини України та світу

Споживач

Життя

Вітаємо!

Дача. Сад. Город

Вірші про маму

Найсвятіші молитви, що йдуть до Бога,
Це твої, коли я йду у путь-дорогу.
Найрідніший блиск очей, що впав сльозою,
Бачу я, коли прощаюся з тобою.

Вірна мамина любов пресвятая
Нас, дітей, від бід усіх оберігає.
Добре серце матерів не старіє,
Нас теплом своїм завжди обігріє.

Хоч позве мене життя в сіт далеко.
Хоч іти поміж чужих, ой, нелегко,
Пісня мамина в душі моїй лунає.
Слово мами — оберіг в чужому краї.

Я завжди, де б не була, спішу додому:
Та мою розвіє тугу і утому
Ніжна посмішка очей, що так чекають
І у неба лиш добра мені благають.

СРІБЛО БАБИНОГО ЛІТА
(Пісня)

Не сумуйте, рідна мамо,
Що пора осіння рано
Провела крилом по скронях,
Залишивши там сліди…
Просто бабине це літо
Прилягло на них спочити,
Заплелось у Вашу косу
Ніжним сріблом назавжди.

Приспів:
Срібло бабиного літа –
Це печалі і тривоги.
Срібло бабиного літа –
Ваші пройдені дороги.
Срібло бабиного літа –
Це уже дорослі діти.
Срібло бабиного літа –
Онучата, наче квіти.

Не сумуйте, рідна мамо,
Що зима не за горами,
І такі задовгі ночі
Вигаптовують роки.
Материнськими сльозами
І святими молитвами
Простелилась мого роду
Срібна стежка крізь віки.

МАМИНІ РУКИ ЦІЛУЮ
(Пісня)

Мамині руки цілую…
Скільки у них теплоти!
Рук, що добріші й ніжніші,
Більше мені не знайти.
Лагідні, щирі, ласкаві
Руки, пошерхлі в труді.
Мамині руки цілую
Рідні й завжди молоді.

Мамині очі цілую,
Що не доспали ночей.
Скільки любові плекає
Погляд чарівних очей!
Сльози, пролиті за мене,
Болі й тривоги у них…
Мамині очі цілую,
Що найдорожчі за всіх.

Мудрі вуста я цілую,
Що колискові мені
Тихо в дитинстві співали…
Зараз їх чую вві сні.
Молиться мама за мене,
Щастя благає в путі.
Будьте здорові, матусю!
Ви – моє щастя в житті.

Мамині руки цілую,
Очі цілую, вуста…
— Боже! Благаю, продовжи
Моїй матусі літа.

В осінній вечір знов і знову
Крізь ночі й роки напрямки
Ведуть до мами на розмову
Мене рясні мої думки.
В них я – маленька, все горнуся
До материнської щоки…
Сміється молодо матуся…
Той сміх замріяно-терпкий.

Приспів:
Спасибі, мамо, за любов,
Що Ви посіли-зростили.
За молитви-святий покров,
Які дарують сили.

Вже падолист пряде калина:
З роками осінь заодно.
Хоч у душі я ще дитина,
Говорять Ви мені давно.
На давні спогади тумани
Лягають, наче сивина,
Але любов у серці мами
Завжди квітуча, як весна.

Посіяла мати у серці моєму пісні,
Що долею звались віддавна у нашій родині.
Як сонце спиває пожадливо роси рясні,
Ввібрали вони біль і радість по всій Україні.
Степи заплели у них голос совиний і плач
Трави-ковили, що зросла на козацькій могилі,
Ліси – щебетання… Вітри наздогнали їх вскач,
Щоб стали пісні ті веселі, легкі, бистрокрилі.

Приспів:
Мамині пісні – молитви віків.
Мамині пісні зіткані з любові.
Мамині пісні – стежка до богів.
Це надії сонячно-святкові.

Ключем журавлиним летять невгамовні літа,
Гаптують в піснях візерунки життя віковічні.
І слово до слова сплітається мудрість свята
З добром, що у серці квітує безмежно величнім.
В них – слава народу, легенди віків голосні.
Відточене слово-історії славний нащадок.
Посіяла мати у серці моєму пісні,
Щоб я їх плекала і дітям примножила спадок.

ВАШ СОН В ДУМКАХ ГОЙДАЮ, МАМО…

Ваш сон в думках гойдаю, мамо,
За Вас молюся у душі,
Щоб Ви багато літ так само
Топтали трави-спориші,

Щоб не селилась на подвір’ї
Самотність в буйних бур’янах,
Купалось серце у довір’ї
До днів, що вдаль торують шлях.

Гойдаю сон Ваш і молюся,
Щоб зняв з Вас плетиво жури,
Теплом дитинним доторкнувся
До Вас зимової пори.

Щоб день Вас тішив, ночі стали
Притулком добрих дивоснів.
Для Вас, матусю, п’єдестали
Найвищі світ у дітях звів.

Хотіла приручити мама день:
Варила, прала, поралась в городі,
Йому плела віночки із пісень,
Що линули із серця при нагоді.

Та, зрадивши увечері її,
Покинув той стареньку біля хати,
Щоб слухали пісні ті солов’ї,
Коли самотність буде колисати.

І тихо перекотиться у ніч
Журлива пісня колесом надії.
Лиш зорі й місяць знають, в чому річ,
Чому не йдуть у сни вологі вії.

Стомилась приручати дні свої.
Благає, щоб зійшлись онуки й діти,
А там вже… Хай співають солов’ї.
Вона ж відпустить день, піде спочити.

МАМИНІ РУШНИКИ
(диптих)
1.
Посміхнулись ніжно, веселкові
Квіти на святковім рушникові,
Що матуся рідна вишивала,
Як дитині посаг готувала.

— Розкажи, барвіночку хрещатий,
Що нашепотіла рідна мати,
Як до нитки нитку викладала?
— Щастя в долю доні закликала.

— Ой, калинонько, червоні щічки,
Пригадай недоспанії нічки,
Що тоді матусенька співала?
— Щастя в долю доні закликала.

Горлице, голубко сизокрила,
Що тобі матуся говорила,
Як тебе у парі вишивала?
— Щастя в долю доні закликала.

З рушників своїх зберу квітчасте,
Матінкою вимріяне щастя,
Перешию, помережу сонцем
Й на весілля подарую доньці.

2.
Не в’януть квітів пелюстки
На рушниках давно пошитих,
Бо наша пам’ять залюбки
Йде по квітках, роками вмитих.

Цвітуть букети на стіні,
Ікони радо обійнявши.
Я їм вклоняюсь день при дні,
Про маму згадуючи завше.

Гублюсь думками у квітках,
Що шила-сіяла матуся,
І до краси на рушниках,
Мов до дитинства, я горнуся.

Ні плин думок, ні модний час
Не вип’ють барви-спогад літа.
Квітує пам’ять поміж нас,
Як доля, мамою прожита.

Знов матері болить щось. Серця рани
Відгукуються болем на роки,
Хоч завжди поруч син її коханий –
Розрада й поміч сильної руки.

Вже сніг журливо ліг на скроні сина,
Онуки любі кличуть дідусем,
Та сум розвіє посмішка єдина
Матусі, що для сина – над усе.

Знов матері болить щось. Сум-тривога
Не йдуть з думок, хоч посмішка ясна.
Життя – важка, завжди крута дорога,
І кожному дається лиш одна.

Син хоче Вас від вітру захистити,
Щоб стало сил на роки чималі,
Щоб довго ще дитиною пожити
В святому материнському теплі.

НЕ ЗАБУВАЙТЕ МАТЕРІВ СВОЇХ

Пам’яті моєї мами,
якій доля відвела на землі 35 років життя.

Заплутався в гілках вишневих вечір.
Годинник зупинив свою ходу.
Покинуте гніздо старе лелече
Кричить мені про втрату, про біду.
З заплаканими вікнами оселя
Стріча мене в обійми самоти
І голос із душі, як із пустелі,
Шепоче: «Запізнилась, доню. ти..»

Йдуть роки за роками,
Час у вічності плине…
Ви простіть мене, мамо,
За безвинні провини.
Через роки туманні,
По стежкам із тернини
Я іду до Вас, мамо,
Щоб спокутать провини…

Калина, зацілована морозом,
Застигла в кришталевій німоті.
Я горе виливаю через сльози.
Якби біді зарадити змогти!
Не зможу ні словами, ні ділами
Скупити непростимий, вічний гріх…
Відвідуйте частіше Вашу маму.
Не забувайте матерів своїх!

ПРОСТІТЬ МЕНЕ, МАМО

— Простіть мене, — шепочу тихо я. –
Простіть мене, матусенько моя.
Я кличу Вас, у Ваші дні іду,
Щоб не впустить у дім печаль-біду.

Спливає час, немов життя – ріка.
Вода у ній солодка і гірка.
Простіть мене. Простіть за гіркоту,
За біль недоспаних ночей, за самоту.

Простіть мене за той нежданий сніг,
Що якось враз на скроні Ваші ліг.
Я йду до Вас. Іду з усіх доріг.
Свою любов уклінно Вам несу до ніг.

Матусю, горлице моя, моє спасіння.
Я йду за прощенням до Вас, благословінням.
Найкращі Вам несу слова, найкращі квіти.
Бо поки є в нас матері, то ми ще – діти.

Фото із сайту 100layercakelet.com

вірші, День Матері, вірші про маму

Новини

Оголошення

Довідка

Волинські оголошення

Новини Рівного

Новини Волині

Робота

Надзвичайні події

Від читачів

Новини України та світу

Споживач

Життя

Вітаємо!

Дача. Сад. Город

Вірші про маму

Найсвятіші молитви, що йдуть до Бога,
Це твої, коли я йду у путь-дорогу.
Найрідніший блиск очей, що впав сльозою,
Бачу я, коли прощаюся з тобою.

Вірна мамина любов пресвятая
Нас, дітей, від бід усіх оберігає.
Добре серце матерів не старіє,
Нас теплом своїм завжди обігріє.

Хоч позве мене життя в сіт далеко.
Хоч іти поміж чужих, ой, нелегко,
Пісня мамина в душі моїй лунає.
Слово мами — оберіг в чужому краї.

Я завжди, де б не була, спішу додому:
Та мою розвіє тугу і утому
Ніжна посмішка очей, що так чекають
І у неба лиш добра мені благають.

СРІБЛО БАБИНОГО ЛІТА
(Пісня)

Не сумуйте, рідна мамо,
Що пора осіння рано
Провела крилом по скронях,
Залишивши там сліди…
Просто бабине це літо
Прилягло на них спочити,
Заплелось у Вашу косу
Ніжним сріблом назавжди.

Приспів:
Срібло бабиного літа –
Це печалі і тривоги.
Срібло бабиного літа –
Ваші пройдені дороги.
Срібло бабиного літа –
Це уже дорослі діти.
Срібло бабиного літа –
Онучата, наче квіти.

Не сумуйте, рідна мамо,
Що зима не за горами,
І такі задовгі ночі
Вигаптовують роки.
Материнськими сльозами
І святими молитвами
Простелилась мого роду
Срібна стежка крізь віки.

МАМИНІ РУКИ ЦІЛУЮ
(Пісня)

Мамині руки цілую…
Скільки у них теплоти!
Рук, що добріші й ніжніші,
Більше мені не знайти.
Лагідні, щирі, ласкаві
Руки, пошерхлі в труді.
Мамині руки цілую
Рідні й завжди молоді.

Мамині очі цілую,
Що не доспали ночей.
Скільки любові плекає
Погляд чарівних очей!
Сльози, пролиті за мене,
Болі й тривоги у них…
Мамині очі цілую,
Що найдорожчі за всіх.

Мудрі вуста я цілую,
Що колискові мені
Тихо в дитинстві співали…
Зараз їх чую вві сні.
Молиться мама за мене,
Щастя благає в путі.
Будьте здорові, матусю!
Ви – моє щастя в житті.

Мамині руки цілую,
Очі цілую, вуста…
— Боже! Благаю, продовжи
Моїй матусі літа.

В осінній вечір знов і знову
Крізь ночі й роки напрямки
Ведуть до мами на розмову
Мене рясні мої думки.
В них я – маленька, все горнуся
До материнської щоки…
Сміється молодо матуся…
Той сміх замріяно-терпкий.

Приспів:
Спасибі, мамо, за любов,
Що Ви посіли-зростили.
За молитви-святий покров,
Які дарують сили.

Вже падолист пряде калина:
З роками осінь заодно.
Хоч у душі я ще дитина,
Говорять Ви мені давно.
На давні спогади тумани
Лягають, наче сивина,
Але любов у серці мами
Завжди квітуча, як весна.

Посіяла мати у серці моєму пісні,
Що долею звались віддавна у нашій родині.
Як сонце спиває пожадливо роси рясні,
Ввібрали вони біль і радість по всій Україні.
Степи заплели у них голос совиний і плач
Трави-ковили, що зросла на козацькій могилі,
Ліси – щебетання… Вітри наздогнали їх вскач,
Щоб стали пісні ті веселі, легкі, бистрокрилі.

Приспів:
Мамині пісні – молитви віків.
Мамині пісні зіткані з любові.
Мамині пісні – стежка до богів.
Це надії сонячно-святкові.

Ключем журавлиним летять невгамовні літа,
Гаптують в піснях візерунки життя віковічні.
І слово до слова сплітається мудрість свята
З добром, що у серці квітує безмежно величнім.
В них – слава народу, легенди віків голосні.
Відточене слово-історії славний нащадок.
Посіяла мати у серці моєму пісні,
Щоб я їх плекала і дітям примножила спадок.

ВАШ СОН В ДУМКАХ ГОЙДАЮ, МАМО…

Ваш сон в думках гойдаю, мамо,
За Вас молюся у душі,
Щоб Ви багато літ так само
Топтали трави-спориші,

Щоб не селилась на подвір’ї
Самотність в буйних бур’янах,
Купалось серце у довір’ї
До днів, що вдаль торують шлях.

Гойдаю сон Ваш і молюся,
Щоб зняв з Вас плетиво жури,
Теплом дитинним доторкнувся
До Вас зимової пори.

Щоб день Вас тішив, ночі стали
Притулком добрих дивоснів.
Для Вас, матусю, п’єдестали
Найвищі світ у дітях звів.

Хотіла приручити мама день:
Варила, прала, поралась в городі,
Йому плела віночки із пісень,
Що линули із серця при нагоді.

Та, зрадивши увечері її,
Покинув той стареньку біля хати,
Щоб слухали пісні ті солов’ї,
Коли самотність буде колисати.

І тихо перекотиться у ніч
Журлива пісня колесом надії.
Лиш зорі й місяць знають, в чому річ,
Чому не йдуть у сни вологі вії.

Стомилась приручати дні свої.
Благає, щоб зійшлись онуки й діти,
А там вже… Хай співають солов’ї.
Вона ж відпустить день, піде спочити.

МАМИНІ РУШНИКИ
(диптих)
1.
Посміхнулись ніжно, веселкові
Квіти на святковім рушникові,
Що матуся рідна вишивала,
Як дитині посаг готувала.

— Розкажи, барвіночку хрещатий,
Що нашепотіла рідна мати,
Як до нитки нитку викладала?
— Щастя в долю доні закликала.

— Ой, калинонько, червоні щічки,
Пригадай недоспанії нічки,
Що тоді матусенька співала?
— Щастя в долю доні закликала.

Горлице, голубко сизокрила,
Що тобі матуся говорила,
Як тебе у парі вишивала?
— Щастя в долю доні закликала.

З рушників своїх зберу квітчасте,
Матінкою вимріяне щастя,
Перешию, помережу сонцем
Й на весілля подарую доньці.

2.
Не в’януть квітів пелюстки
На рушниках давно пошитих,
Бо наша пам’ять залюбки
Йде по квітках, роками вмитих.

Цвітуть букети на стіні,
Ікони радо обійнявши.
Я їм вклоняюсь день при дні,
Про маму згадуючи завше.

Гублюсь думками у квітках,
Що шила-сіяла матуся,
І до краси на рушниках,
Мов до дитинства, я горнуся.

Ні плин думок, ні модний час
Не вип’ють барви-спогад літа.
Квітує пам’ять поміж нас,
Як доля, мамою прожита.

Знов матері болить щось. Серця рани
Відгукуються болем на роки,
Хоч завжди поруч син її коханий –
Розрада й поміч сильної руки.

Вже сніг журливо ліг на скроні сина,
Онуки любі кличуть дідусем,
Та сум розвіє посмішка єдина
Матусі, що для сина – над усе.

Знов матері болить щось. Сум-тривога
Не йдуть з думок, хоч посмішка ясна.
Життя – важка, завжди крута дорога,
І кожному дається лиш одна.

Син хоче Вас від вітру захистити,
Щоб стало сил на роки чималі,
Щоб довго ще дитиною пожити
В святому материнському теплі.

НЕ ЗАБУВАЙТЕ МАТЕРІВ СВОЇХ

Пам’яті моєї мами,
якій доля відвела на землі 35 років життя.

Заплутався в гілках вишневих вечір.
Годинник зупинив свою ходу.
Покинуте гніздо старе лелече
Кричить мені про втрату, про біду.
З заплаканими вікнами оселя
Стріча мене в обійми самоти
І голос із душі, як із пустелі,
Шепоче: «Запізнилась, доню. ти..»

Йдуть роки за роками,
Час у вічності плине…
Ви простіть мене, мамо,
За безвинні провини.
Через роки туманні,
По стежкам із тернини
Я іду до Вас, мамо,
Щоб спокутать провини…

Калина, зацілована морозом,
Застигла в кришталевій німоті.
Я горе виливаю через сльози.
Якби біді зарадити змогти!
Не зможу ні словами, ні ділами
Скупити непростимий, вічний гріх…
Відвідуйте частіше Вашу маму.
Не забувайте матерів своїх!

ПРОСТІТЬ МЕНЕ, МАМО

— Простіть мене, — шепочу тихо я. –
Простіть мене, матусенько моя.
Я кличу Вас, у Ваші дні іду,
Щоб не впустить у дім печаль-біду.

Спливає час, немов життя – ріка.
Вода у ній солодка і гірка.
Простіть мене. Простіть за гіркоту,
За біль недоспаних ночей, за самоту.

Простіть мене за той нежданий сніг,
Що якось враз на скроні Ваші ліг.
Я йду до Вас. Іду з усіх доріг.
Свою любов уклінно Вам несу до ніг.

Матусю, горлице моя, моє спасіння.
Я йду за прощенням до Вас, благословінням.
Найкращі Вам несу слова, найкращі квіти.
Бо поки є в нас матері, то ми ще – діти.

Фото із сайту 100layercakelet.com

вірші, День Матері, вірші про маму